Віртуальна читальня_вітер: легенди, вірші та загадки
Щороку 15 червня відзначається Всесвітній день вітру. З нагоди свята "Віртуальна читальня" запрошує любих читачів до прочитання літературних творів про героя дня - вітер.
Легенда про вітер
Молотив один господар. Як змолотив, почав віяти зерно, але ніяк не може закінчити: стане на один бік вітер з іншого боку дме, перейде — а вітер наче насміхається. Розсердився чоловік, вихопив з-за халяви ніж та й кинув за вітром. А ніж і щез, наче й не було. І з тієї хвилини вітер перестав чоловікові перешкоджати. Однак і вестися чоловікові перестало: що не почне то на зле виходить, за що не візьметься погано скінчить.
Покинув чоловік господарство та й пішов у світ. Приходить до одного села, о там лише в одній хаті світиться. Проситься він на ніч.
— Як же я маю тебе на ніч прийняти, коли ти мені ногу ножем врізав, відказує йому господар.
Аж тоді зрозумів той чолов’яга, що самого вітра своїм ножем поранив.
Був собі чоловік і жінка. Одного разу у велику спеку жали вони збіжжя в полі. Потомилися дуже, та ще й піт очі заливає, то та жінка й сказала:
- Повій, вітрочку, дам за тебе дівочку, як буду мати.
І почав дути вітер, аж до вечора дув, то вони в прохолоді збіжжя дожали.
А за якийсь час та жінка народила дочку, назвали її Марусею.
Росла собі Маруся, та й виросла. Посватав її один парубок. Іде вже вона з ним до шлюбу, а тут як не зірветься буря, як не подує вітер та й ухопив Марусю і поніс кудись. І вже відтоді Марусі ніхто не бачив... Але мати здогадалась, що вітер забрав собі її доньку, бо вона йому пообіцяла.
Минуло так кілька місяців. Мати дуже тужила за донькою, все плакала, хотіла з нею побачитись.Вийшла вона якось на двір, а тут як не зірветься вітер, ухопив її і заніс до її доньки. А Марусю вітер взяв собі за дружину. Дуже вона втішилась, побачивши спою маму. Мати подивилась, як живе її донька, _ а статки там такі, що дай Боже!
Побула там матір п'ять днів, а як уже зіібралась іти додому, то її дочка набрала мішок грошей і дала матері. Вітер знову подув щосили, та й заніс свою тещу назад до її дому. Тож Марусині батьки до самої смерті жили в статках, біди не знаючи.
Загадки про вітер
По небу гуляє — хмари розганяє.
По землі гуляє — дерева гойдає
(Вітер)
Без ніг біжить, без крил летить.
(Вітер)
Є на світі кінь — всьому світу не вдержати.
(Вітер)
Молоденький розбишака із хати солому зносить.
(Вітер)
Невидимий дух
Скинув з мене капелюх.
(Вітер)
Прийшов хтось,
Узяв щось,
Пішов би за ним –
Та не знаю за ким.
(Вітер)
То стишено, то гінко
Живу на світі я.
«Чого давно немає?»—
З чиїхось чую вуст.
А я лежу й хитаю
Ледь видно житній вус.
То раптом прапорцями
Грайливо шелесну,
Хмарини табунцями
На водопій жену.
Усім дбайливим птицям
Гніздечка колишу,
Як малюку не спиться,
Нашіптую «Шу-шу…»
Кінчаю всі я справи
Як гасне промінець.
Моє імення справжнє
Вгалали?.. (Вітерець)
Віршики про вітер
Весняний вітер.
Наталка Поклад
– Звідки?
– Десь із далини.
– А як зветься?
– Весняний.
Він дива творити
вміє:
землю збудить і
зігріє,
вихори закрутить
дужі,
висушить стежки й
калюжі,–
й виткнуться – лиш
не проґав –
чубчики зелених трав.
Вітер. Марія
Познанська
Вiтер, вiтер
пустотливий
Залетiв до нас у
сад,
Оббиває грушi,
сливи,
Трусить яблунi пiдряд.
I хустиночку в
Марусi
На голiвцi
розв’язав.
Свиснув дiвчинцi у
вусi
I нiчого не сказав.
Перебiг, упав на
квiти,
На травi лишив
слiди.
Неслухняний i
сердитий,
Хто просив тебе сюди?
Вітер-двірник.
Наталка Поклад
Хочеш – вір, а чи
не вір:
замітає вітер двір.
Ані віничка не має,
ні мітелочки не
має,
а
чистесенько-чистенько
все подвір’я
замітає.
Вітер не знає
абетки. Микола Сулима
Невсидючий вітер
Знає кілька літер:
Залетить в трубу –
Тільки й скаже:
бу-бу-бу,
Прилетить до комишу
–
Тільки й скаже:
шу-шу-шу.
А оце чомусь
мовчить –
Мабуть, решту літер вчить.
Ой на річці вітер.
Грицько Бойко
Ой на річці вітер
Лід до блиску
витер.
Ні сніжинки-
Порошинки
Не залишив вітер.
Ось який цей вітер!
Як нам не радіти:
Він хороший,
Він пригожий, —
Ковзанку нам витер!
Розгулявся нині
вітер. Галина Мороз
Розгулявся нині
вітер,
Не дає спокою
вітам.
Скрізь, де тільки
він буває,
Спокою уже немає.
Позганяв чорнющі
хмари
У великії отари
І примусив сльози
лити,
Щоб дощами землю вкрити.
Перехожі
полякались,
У домівки
поховались,
А вітрисько знай
радіє,
Що і він лякати
вміє.
Уривок iз поеми
Тополя. Тарас Шевченко
По дiбровi вiтер
виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне
тополю
До самого долу.
Стан високий, лист
широкий
Марне зеленiє;
Кругом поле, як те
море
