НАПИШемо РАЗОМ

Країна Непрочитаних Книжок

Жоден мандрівник поки що не натрапив на Країну Непрочитаних Книжок, хоча лежить вона в Україні, на звичайному острівці в місті Чернігові.
   З неба острівець можуть помітити лишень гострозорі птахи та швидкісні літаки. Про те ні ті, ні інші нічого не повідають людям, бо тримають його існування у таємниці. А тим часом у країні живе дуже багато незвичайних книжок. у кожної книжки є своє ім'я  - зовсім як у нас, у людей.
Дивний острів колись у людей називався Бібліотекою. А був він закритий від ока людського тому, що ті вічно кудись поспішали і не бачили нічого довкола.
Та якось навпроти мостику, що вів на острів з книжками, зупинилися двоє дітей. Їм здалося, що звідти до них махає крилами-сторінками велика та яскрава книжка.
Тільки мама, яка поспішала до своїх домашніх справ зупинятися надовго не могла.
- Хутко додому! Незабаром прийде з роботи тато, а наша вечеря ще в пакетах, сира.
Діти переглянулися - невже їхня ненька не бачить диво-острова з безліччю яскравих пташок-книжок на деревах?
Вони пошепки вирішили, що завтра на шляху до школи сюди заглянуть. Добре, що вранці внучат на уроки водила бабуся.
Оленка і Сергійко ввечері перед сном слухали казку, яку їм розповідала старенька.
- Колись давно у нашому місті був диво-острів. Трава там нагадувала олівці, земля - древній пергамент. Дерева були схожі на чудернацькі полиці. І жили на них книжки-птиці. Люди приходили до того острова, щоб відпочити від метушні та почитати щось для душі. Але прийшов злий чарівник Прогрес. Вручив дорослим стільникові телефони, планшети і ноутбуки, а диво-острів зник. Ніхто вже двадцять років не може його знайти.
- Бабусю, а ми знаємо, де він, - тихенько сказав хлопчик.
Та бабуся його не чула, вона закуняла швидше за дітей.
Зранку братик і сестричка поспішали. Вони навіть бабусиного телефона заборонили їй брати. Може, у гаджетах причина того, що люди не бачать острова?
Бо й Оленка з братиком все бігли додому, щоб погратися на планшеті, тому досі дива не бачили? А три дні тому він зламався.
І...
Бабця навіть крізь свої великі окуляри не бачила нічого, крім дороги. До уроків ще була ціла година, як внучата вийшли з хати. Та й зникли.
Поки двоє малих школяриків знайомилися з "Казками", "Допитливими віршиками" та "Енциклопедією", бабуся озиралася навсібіч.
Вона обернулася довкола раз, другий. І аж, коли крутилася втретє, побачила крізь дивний туман острів і міст до нього.
- Ото нам Прогрес своїми телефонами голову закрутив, - сказала вона внукам, коли перегортала сторінки "Найкращих пригод Зеленого Капітана" - своєї улюбленої книжки.
За кілька днів, коли випадково мамин телефон упав у ванну, а татовий планшет втонув під горнятком чаю, до бібліотеки потрапили ще двоє дорослих.
А за місяць диво-острів знову бачили всі чернігівчани. Бо вже кілька днів тато Оленки і Сергійка, який працює електриком, то тут, то там "забував" увімкнути світло і гаджети лежали розряджені.
І усі книжки раділи - їх знову читали.
Тільки Прогрес лютував. І міркував над новим винаходом, щоб позбавити людей жаги до читання. Та чи вдасться йому це?
Дні і ночі проводив він у лабораторії.

Додати продовження



Популярні публікації