Говорімо українською правильно. Випуск 5

Що таке книжка? За довідниками, це переплетені в одне ціле друковані або рукописні аркуші з певним текстом. Це окремо виданий чи призначений для видання твір, і одна з частин роману, і номер товстого журналу. 

Не применшимо вагу солідного тому, якщо назвемо його книжкою. Але з якогось часу це слово чомусь стали обминати, вживаючи тільки книга. Іноді доходило до смішного: невеличку збірочку-метелик початківця випускали у світ з видавничим девізом “Перша книга поета”. А чому не “Перша книжка поета”? 

Іменник книга звучить з відтінком урочистості, піднесеності. 

Наприклад: “Книга вчить, як на світі жить” (прислів’я), “Книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить” (Іван Франко). 

В офіційних назвах, скажімо, в найменуваннях спеціалізованих закладів чи їхніх підрозділів, що поширювали друковані видання через пошту (магазин “Книга — поштою”, відділ “Книга — поштою”) усталилося слово книга. Від нього пішло книгарня. В діловому й побутовому мовленні книгою називають зшиті докупи, в оправі аркуші; фоліанти з відповідними записами: бухгалтерська книга (головна — гросбух), касова книга, книга обліку товарів, книга скарг і пропозицій, книга відгуків (вражень) тощо. 

Але й слово книжка входить до цілого ряду термінологічних висловів: трудова книжка, ощадна книжка, телефонна книжка, залікова книжка. Звідси й загальновживане записна книжка (скорочено записник), куди занотовують щось для кращого запам’ятовування: думки, враження від почутого, побаченого, прочитаного, адреси, телефони. 

Отже, книжка й книга в окремих значеннях синонімічні, але різняться усталеною сполучуваністю з деякими словами. Варто пам’ятати, що для друкованого видання літературного твору загальною назвою є книжка.

 Продовження... 

Випуск 4 👉 за посиланням

Випуск 3 👉 за посиланням 

Випуск 2 👉 за посиланням 

Випуск 1 👉 за посиланням