Шестирічна видавчиня журналу

Маленька Оксанка у 6 років запровадила власне видавництво - журнал “Гриб”. Хоч і був він рукописним, та й “погорів” швидко, написання прози стало справою життя. Такими були перші проби пера Оксани Іваненко, майбутньої дитячої письменниці та педагогині. Сьогодні відзначаємо 115-річчя від дня народження казкарки. Народилася вона 13 квітня 1906 року на літературній Полтавщині. Дівчинка зростала у родині вчительки та редактора приватної газети, тож передбачувано захопилася літературою, які і її батьки. Мати та бабуся вчителювали, зокрема і приватно, тож Оксана разом із братом принагідно слухали уроки. Постійне оточення маленьких родичів та сусідських дітей на домашніх уроках, веселий галас, ігри та казки й надихали дівчинку поступово втілювати мрію: стати вчителькою. Давати уроки вона почала у 12, а у 15 вступила до Полтавського інституту народної освіти. Час був непростим - після жовтневого перевороту зріс рівень безпритульності, організовували дитячі будинки. І в один із них пішла працювати Оксана Іваненко. Вдень навчала вихованців, а ввечері навчалася. 

А коли дівчина вступила до Харківського інституту народної освіти, то була певна, що праця з дітьми - це її єдине покликання. Навіть обрала тематичний факультет соціального виховання. Студентка відвідувала літературні вечори і знайомилася з письменниками. До речі, її найкращою подругою стала Наталя Забіла. Згодом пані Наталя часто лишала на подругу свого синочка, і в прудкому хлопчикові Оксана побачила образ маленького Шевченка, що ліг у роман “Тарасові шляхи”. А ще під час навчання в університеті Оксана Іваненко працювала редакторкою дитячих журналів.

Що почитати? 

Для маленьких дослідників природи радимо збірку “Лісові казки”. Починається вона повістю “куди літав журавлик” - про мандри журавля, що живе біля Дніпра, коли тепло, а зимувати летить до Єгипту. Оповідання зі збірки розкажуть, як живуть лісові мешканці і чому вони так потрібні природі. Роман “Тарасові шляхи” створений для маленьких українців, щоб розповісти про Кобзаря. Письменниця писала, що під час роботи над цим твором відчувала обов’язок та відповідальність перед усіма дітками. І вона крізь час сама пройшла Тарасовими шляхами - аби відчути атмосферу.