Віртуальна читальня _ загадки та казка про подушку

Ми спимо майже третину всього свого життя. А поки маленькі – ще й ростемо уві сні. Щоб добре виспатися і вранці встати свіжими й бадьорими, потрібно спати на зручному матраці та м’якій подушці. Малюкам – трохи меншенька, а дорослим – трохи більшенька. Щоб діти могли спокійно заснути, можна запропонувати їм перед сном відгадати загадки про подушку. Ось така тиха і спокійна гра вийде у вас.

Набита пухом,

Лежить під вухом

(Подушка)

* * *

Вдень про неї я забуду,

Увечері шукаю всюди буду,

Вночі ж найкраща подружка

Для мене моя (подушка).

* * *

Вночі діти солодко сплять.

Потрібен відпочинок для малят.

Вночі найкраща подружка.

М’яка моя …

(Подушка)

* * *

Два черевця,

Чотири вушка.

Ліжка подружка

(Подушка)

* * *

Без рук, без ніг,

А сорочку просить.

(Подушка)

* * *

В будинки живе.

Не птах, а з пір’ям.

(Подушка)

* * *

Всім вона мила на світлі:

Дядькам, тіткам і дітям.

Шепоче казки сонним вушкам

Няня, добра це ..

(Подушка)

* * *

Багато пуху, але не птах,

День і ніч в мішку таїться.

Якщо до неї щокою притулитися,

То кольорові сни присняться …

(Подушка)

Пограли, тепер час читати повчальну історію

Переклад українською – Валерія Воробйова

Ілюстрації – Л.Мільчін

Поклала мама свою дочку Машу спати. Погасила світло та й пішла до сусідки. Лежала Маша, лежала – ніяк сон не йде до неї. То їй парко, то жорстко, то подушка високо, то подушка низько. Розсердилася Маша – і ну кулаком подушку місити:

– У, противна, жирна, задушлива! – а потім як почала ногами дриґати. Ковдру на підлогу скинула й каже: – І ти забирайся геть, важка та кусюча! – І простирадло стягнула: – Без тебе краще, бо все на підлогу з'їжджаєш. Злізла Маша з ліжка, ногою тупнула.

– Набридло мені це ліжко! Спи та спи! Нудно!

Сунула вона ноги в капці і, як була, у довгій нічній сорочці, потихеньку вийшла з кімнати.

Дивиться, двері на гачок не замкнені – крізь вузеньку щілинку місячний промінець на підлогу лягає. Постояла Маша, послухала... Тихо. Тільки в саду соловейко співає, а йому відгукується зі ставка жаба. Зіщулилася Маша та й спустилася потихеньку по сходах до саду.

– Ах, як весело не спати! Ах, як весело не спати! – застрибала вона на одній ніжці.

Побігла Маша по доріжці, аж тут на неї з будки собачка Тявко:

– Р-р-гав! Хто йде?

– Це я, Маша.

– Що ж ти не спиш? Пізно вже.

– Та от, у мене ліжко погане, незручне... Я на нього образилася. Тому й спати не йду.

– Ну й добре, – каже Тявко. – Найкраще спати в будці. Ляжеш на підстілку, згорнешся кільцем, морду під хвіст, – і такі тобі сни сняться! Ну ж бо, залазь! Поки я дім стерегтиму, ти поспи.

– Ой, як цікаво! – зраділа Маша.

Опустилася на коліна та й полізла в будку. Спробувала згорнутися кільцем, як Тявко робить, – не виходить. Жорстко, тісно. Покрутилася Маша, покрутилася – незручно кільцем лежати. Тявко морду в будку сунув, а в зубах у нього стара кістка.

– На ось тобі кісточку, – каже, – з нею солодше спиться.

– Дякую, Тявко, – сказала Маша і виповзла з будки. – Гарний у тебе будиночок, але тільки спати мені в ньому не хочеться.

– Яка ти вибаглива! – образився Тявко. – Ніяк тобі не догоди

Вліз він у будку, а Маша побігла до курника – подивитися, чи знесла рябенька курка їй пістряве яєчко чи ні.

Пробралася вона через мокрі кущі троянд до сараю. Відсунула клямку й відчинила двері. Дивиться, сидять кури на жердинці, набундючилися – сплять. Тільки півник не спить. Тільки-но Маша в щілину голову просунула, як півник стрепенувся, головою закрутив.

– Хто-хто-хто? – питає.

– Тихо, тихо, півнику, це я, Маша.

– Чого тобі? – суворо запитує півник.

– А я, півнику, прийшла дізнатися, чи знесла ряба курочка мені пістряве яєчко чи ще ні?

– Ти бач, яка нетерпляча! – розсердився півень. – Кожного дня тільки білі яєчка несуться. А пістряві рідко бувають. Іди-но ти краще спати.

– А я не можу.

– Чому?

– Я на своє ліжко образилася. Незручне воно. Ніяк не заснути на ньому.

– Це так, інша справа на жердинці! – погодився півень. – Щільніше один до одного притулишся, пір'я розпушиш, очі заплющиш – і спиш собі до ранку. Добре! Лізь до нас!

Сяк-так влізла Маша на жердинку, ніжки підібгала, голову в плечі втягнула – сидить. З одного боку її курочка гріє, з іншого – півник. І справді добре – тепло

Задрімала Маша та з жердинки й впала. Добре, що на підлозі в курнику була солома постелена, не сильно Маша забилася.

– Ех, ти, – засміялися кури, – міцніше триматися треба!

Вискочила Маша з курника – та й ну бігти. Сіла вона на ґанку. На місяць дивиться, а спати не йде. Раптом повз неї якийсь птах пролетів, а потім – хоп! – і їй на коліна сів. Дивиться Маша, а це якийсь дивний птах, на мишку схожий, тільки у неї немає хвоста, а проте є м'які чорні крила.

– Здрастуйте, – каже Маша. – А ви хто?

– Я кажан. Вдень я сплю у вас на горищі, а вночі літаю. А ти чому не спиш?

– У мене ліжко незручне. Лежиш, лежиш, ніяк не можна заснути 

– Так, я тобі дуже співчуваю, – зітхнув кажан. – Лежачи спати погано, та ще й на ліжку. Хочеш, я тобі допоможу?

– Хочу! – зраділа Маша.

– Тоді йди за мною на горище.

Кажан плавно змахнув крилами і полетів у віконце під дахом. А Маша полізла на горище по шорсткій дерев'яній драбині.

На горищі в темному кутку гойдалося павутиння, з вікна тягнуло холодом.

– Ось моя спальня, – сказав кажан і підняв догори мордочку. – Зізнаюся, я дуже люблю поспати!

– А де ж ваше ліжечко? – запитала Маша.

– У тому-то й справа, – засміявся кажан, – що я обходжуся без ліжечка. Ах, які чудові сни сняться мені! Варто тільки піднятися під самісіньку стелю, вчепитися лапками он за той цвяшок та повиснути там вниз головою. Усе сниться догори ногами. Ну, чого ж ти стоїш? Лізь до мене нагору, я поступаюся тобі своїм улюбленим цвяшком!

Маша згадала, як вона впала в курнику з жердинки, і потерла забите коліно.

«Як я буду там спати? – подумала вона. – Донизу головою? Я ж впаду! І якось тут незатишно...»

У вікно востаннє зазирнув місяць і сховався за хмару. Стало зовсім темно.

Маша знітилася.

– Ну, де ж ти? – погукав її кажан сонним голосом. – Я вже засинаю!

Маша нічого не відповіла і стала потихеньку спускатися по хиткій драбині донизу. Через шпарину в паркані вона вилізла з саду і спустилася до ставка. Жаби від страху аж кумкати припинили і – шубовсть, шубовсть! – у воду.

Стара Чапля від переляку крилами змахнула.

– Кого це там принесло? – пробурчала чапля і покрутила довгим дзьобом, але потім побачила дівчинку і заспокоїлася. – Чого бродиш, жаб моїх лякаєш?

– Мені спати не хочеться.

– Кхе-кхе-кхе! – хрипло закашлялася чапля. – А я гадала, що тільки мені, старій, не спиться – ревматизм від вологи. А в тебе яка печаль?

– Та... ніяка, – зніяковіла Маша, – просто нудно щовечора спати лягати.

– Вірно, нудно, по собі знаю... То ти цей... лізь-но сюди до мене в очерет, будемо дружити. Я тебе малосольним жабеням пригощу, а потім поряд у багні на одній нозі стоятимемо. Я тебе крильцем прикрию.

А в Маші капці в росі намокли, ноги змерзли.

– Я жаб боюся, – запхинькала вона, – і вода мокра!.. Не буду спати в твоєму домі!

– У-у, ти, рюмсо! – розсердилася Чапля. – Іди-но, і швидше! Мені мокроти й без тебе вистачає.

Відвернулася Маша.

«Як же мокро і холодно спати у жаб'ячому ставку, – думає вона. – От зараз би в ліжечко, під теплу ковдру... І ніяка вона не кусюча, а дуже гарна. І подушка м'яка».

Пішла Маша додому. Пробралася навшпиньки до своєї спальні. Підняла з підлоги ковдру й простирадло, потім поклала на місце подушку і залізла у своє м'яке ліжечко.

Позіхнула й сказала:

– А все ж таки ні в кого в світі немає ліжечка кращого, ніж у мене!