Ми відповідаємо за тих, кого приручили
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили»
Антуан де-Сент Екзюпері «Маленький принц»
Нашу тематичну добірку почнемо, мабуть, з історії про те, як людина приручила кішку. Про цю історію нам розповідає знаменитий англійський письменник Джозеф Редьярд Кіплінг в казці "Кішка, яка гуляла сама по собі". Дія казки відбувається в далекі часи, коли тварини ще не були приручені і самим диким з всіх тварин був кіт. Людина теж була дика. Але він знайшов собі жінку. Вона зробила з його печери справжній будинок: розвела багаття, приготувала їжу і прибрала в новому житлі. Потім чоловік заснув, а жінка стала співати чарівну пісню. Тим часом тваринам стало цікаво, хто б це міг бути. До печери відправляється дика собака, вона кличе собою кота, але той відмовляється. Однак крадеться таємно слідом за нею. Жінка пригощає собаку підсмаженої кісткою і тварині настільки подобається нова їжа, що собака просить ще. Але господиня печери ставить умову – собака повинна буде допомагати людині в полюванні. Так у людини з’являється перший друг серед тварин.
«В одному селі жив колись пес. Ціле життя служив він справно, але ось постарів: і нюх не той, і око не те, і ноги ніби не свої.» Так просто і зрозуміло починається мультфільм, яким захоплювалися в дитинстві теперішні батьки. Хоч господарі пса були людьми добрими, та врешті-решт і їм набридають усі непримності, які стаються через старого пса. Так бідолаха опиняється у лісі. Там він зустрічає вовка, колишнього ворога, який тепер стає другом і допомагає псу повернути любов господарів і цікава історія про пса та вовка декілька років тому з’явилася у вигляді книжки у видавництві «Час майстрів». Тепер улюблені кадри з мультфільму можна «зупинити» і розглядати та перечитувати безліч разів. Мабуть, казка «Був собі пес» — із тих, якими буде захоплюватися ще багато поколінь. Бо ті почуття, якими наповнена історія, вічні: і дружба, і винахідливість, і почуття вдячності, і підтримка тих, кому це тепер необхідно.
Забрати з вулиці бездомного песика – значить ощасливити не тільки його, а й себе. Або й іще когось третього, як у цій історії. Хлопчик Колька-«Колючка» мріє про песика, найкраще – бігля. Але він згоден і на іншу тваринку, навіть черепашку. Однак батьки проти: «Виростеш – заводь собі хоч бегемота, а поки – ні!». Колька мучиться від нездійсненності мрії і водночас дивується, чому старий сусід дядь Рон, який живе самотою, не заводить песика собі – йому ж ніхто не забороняє! І коли одного дня хлопець зустрічає симпатичного старого собаку, дуже схожого на бігля, одразу складає план, як допомогти і песику, і сусіду… Ну і собі теж :)
Повість "Білий Бім Чорне Вухо" Гавриїла Миколайовича Троєпольського - драматична, пронизливо-зворушлива історія про мисливського собаку на ім'я Бім, що залишився без господаря. Ця широко відома повість — про собаку, розумного, доброго сетера Біма, і про людей, добрих і лихих, яких зустрічає на своєму шляху Бім. Доля зіштовхує Біма з різними людьми, які і допомагають йому, і намагаються нажитися на ньому, і бажають позбутися його. Відданий пес відважно долає всі пригоди.
Воронина Л. Нямлик і Балакуча Квіточка / Воронина, Леся ; худож. К. Білетіна. - К. : Грані - Т, 2008. - 136 с. : ілюстр. - (Сучасна дитяча проза).
Ви пустили б ви до себе додому зграю котів-безхатьків? Упевнені, що ні? Справді? Що ж, урешті, пані Крепова також гадки не мала, що погодиться на таку авантюру – прийняти у власній затишній однокімнатній квартирі ціле хвостате юрбище. Утім, юрбище напевно не спромоглося б переконати господиню. А от справжнє товариство, 36 та 6 неповторних котячих особистостей – без сумніву. Врешті добросердність буде винагороджено, бо ж, виявляється, ця вусата компанія має безліч талантів! Книжка «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко – проста, добра й весела історія, приправлена щоденними життєвими дрібницями. У мажорну канву оповіді без тіні повчання вкраплено думки про те, що фортуна примхлива, та безвихідних ситуацій, як і непотрібних котів, не буває; що кожен – неповторний, «хоч не завжди це можна зауважити з першого погляду»; а «зірками» можуть стати й підвальні коти, якщо до щирого бажання та природних здібностей докладуть бодай дрібку праці. А ще про те, що все в житті залежить від того, як на це поглянути: «Візьмімо, наприклад, нормальну людську температуру. Тридцять шість і шість, правильно? Температура здоров’я. А сорок два – це не просто погано, це – гірше не буває. Тридцять шість і шість – добре, сорок два – жахливе неподобство. … Нас тут рівно тридцять шість і шість, тридцять шість дорослих та шестеро маленьких. Хороша цифра. Цифра щастя, здоров’я та гармонії».
Безпритульні тварини, їх винахідливість і миролюбність, їх любов до життя — це відмінний привід згадати про ці гарні якості, властиві й нам, людям. Поділімось з ними й своєю добротою, проявимо до них нехай маленьку, але турботу. Може не відразу, може не сьогодні, але обов’язково подбаємо про них, адже вони абсолютно завжди готові відгукнутися на нашу доброту. Вони завжди готові радувати нас, виляти хвостом або ніжно муркотіти, стрибати від радості та по своєму посміхатися нам. Вони люблять нас, людей, адже так і не покинули наше, дуже часто вороже середовище проживання. Давайте і ми будемо любити їх, висловлюючи цю любов у практиці свого життя.
Якщо мрієш завести вірного песика, у новій книжці відомої письменниці Лариси Денисенко ти знайдеш усе, що слід знати про собак: як їх доглядати, годувати, вигулювати і лікувати. А також про те, яке величезне щастя мати чотирилапого друга, та водночас, яка це відповідальність. Адже тваринка — не м’яка іграшка, а повноправний член сім’ї. Вчені стверджують, що дорослий песик має інтелект трирічної дитини. І тільки від господарів залежить, який характер матиме ця дитина, буде вона злюкою чи усміхакою.
