Онучка Анстрід Ліндґрен осучаснює її твори
прибирає слова та цілі розділи
Анніка Ліндґрен, онучка дитячої шведської письменниці Астрід Ліндґрен розповіла в інтерв’ю німецькому виданню Zeit, що змінює мову творів своєї бабусі, щоб наблизити тексти до сучасних реалій. Водночас зміст книжок лишається незмінним.
Усією спадщиною Астрід Ліндґрен керують її нащадки в Astrid Lindgren Company. Вони співпрацюють із видавцями, кінокомпаніями, телеканалами, продюсерами та дизайнерами з усього світу. У нових виданнях Астрід будуть прибирати якісь слова, замінювати їх на більш зрозумілі або менш дискримінаційні. В окремих випадках, за словами Анніки, вилучають цілі розділи з книжок.
Онука письменниці розповіла Zeit, що, коли читала трилогію "Детектив Калле Блумквіст", усвідомлювала, що мова за останні 70 років змінилася, тому в книгах є багато слів, які сьогодні вже не вживаються. Через це діти більше не зможуть зрозуміти історії Ліндґрен.
Наприклад, шведський вислів russinskrynklare дослівно означає родзинки. Так у минулі роки називали людей, які працювали в бакалійній крамниці. Сьогодні цього не зрозуміє жодна дитина, та й багато дорослих, як зауважує Анніка.
"Наше головне правило — ми ставимося до творчості Астрід із великою повагою і ніколи не зачіпаємо суть історії", — запевняє правовласниця. Вона додає, що її тітка Карін, донька Астрід, роками була категорично проти будь-яких змін у книгах Ліндґрен. "Вона знає, як інтенсивно її мама працювала над текстами, як багато вона перефразовувала, переформулювала, шукала саме те слово. Карін вважала, що ми чи будь-хто інший не маємо втручатися [у тексти]".
Сама Астрід за життя дуже опиралася змінам у своїх текстах. І поки була жива, могла це проконтролювати — як-от у випадку, коли в німецьких перекладах герої Ліндґрен заговорили, як дорослі. Письменниця ж завжди дбала про максимально просту та зрозумілу мову своїх персонажів — як у дітей, — тож втрутилася й виправила ситуацію, позаяк ще й володіла німецькою мовою.
Однак восени 2022 року у Швеції з ініціативи онуки Анніки вийшли книжки про детектива Калле Блумквіста зі змінами. Крім того, з творів про Пеппі Довгапанчоху прибрали слова, що негативно називають темношкірих; із твору "Діти з Бешкетної вулиці" прибрали цілий розділ "Лотта грає в рабиню-негритянку", а з книги "Діти з Буллербю" видалили жарт, де хлопчик Лассе фарбує аркуш паперу в чорний колір і пояснює: "Це п’ятеро чорних негрів у темній камері".
Онука пояснює: видалити цілі розділи правонаступники вирішили за краще, ніж змінювати їхній сенс. Це ближче до автентичності авторки. Анніка знає, що її бабуся в жодному разі не могла б завдати болю дітям своїми творами, сама бувала у нетрях темношкірих у Новому Орлеані й усіляко виступала проти расової дискримінації. Однак для мовців того часу слово, яке вилучили, звучало нейтрально, без негативної семантики. До того ж люди 70 років тому мали обмежений кругозір, рідко стикались у Швеції з африканцями чи азійцями, через це мали уявлення про них як про щось далеке й екзотичне — як і описано в "Пеппі".
Але часи змінилися. Наприклад, у 2018 році афроамериканська дитяча письменниця Жаклін Вудсон, яка отримала Премію Астрід Ліндґрен, сказала журналістам, що їй ніколи не подобалася Пеппі. Видалення слова на позначення темношкірих це не змінило. Для Вудсон образливим було расистське ставлення: білий тато-пірат Пеппі панує над темношкірими, наче король, тож як білий він природно вищий за чорношкірих. Хоча онука Астрід наголошує: Пеппі сама бунтує проти цього. Коли вона в одному з епізодів книжки прибуває в країну, де править батько, і люди там падають перед нею на коліна, вона теж припадає вниз, вважаючи, що це гра. Астрід навіть написала речення: "З якоїсь незбагненної причини вони уявили, що біла шкіра набагато тонша за чорну, і були в захваті від цього".
"Але це не змінює факту, що таким людям, як Жаклін Вудсон, сьогодні боляче через цей момент. Хто знає, можливо, одного дня книжки про Пеппі перестануть читати", — підсумувала в інтерв’ю онука письменниці Анніка. Але поки вона намагається тримати баланс, а такі адаптації, як у творах Роальда Дала, вважає надлишковими. Надмірне редагування може пояснюватись тим, що у випадку з Ліндґрен правонаступниками є її родина, яка знала свою матір і бабусю, її бажання, як зберегти та передати літературну спадщину. А творами Роальда Дала керує стороння компанія.
