Віртуальна читальня. Казка_Птах Любові
🐦Птах ЛЮБОВІ💛
Серед квітучих полів, просторих ланів у вільному краї жила дивовижна дівчина. Навою звали її люди. Мала тонку поетичну душу та міцний характер. Ніжність і краса квітів та міць зброї зійшлися разом у постаті дівчини і це й була її справжня сила, якою гнала ворогів, що зазіхали на її землю.
- Україна для мене – це жива істота. Коли людина зростає у своїх традиціях, то для неї ліс живий, дерева живі, ріки живі, все це дихає, має якусь свідомість і ти сам наділяєш природу навколо великим змістом - говорила вона розсипаючи рідною землею квіти своєї поезії. І вони вкривали її, захоплюючи красою та силою.
Мала Нава коханого – міцного та мужнього. Жили собі, горя не знали, рідну землю словом та ділом захищали.
Та прийшов час справді взяти зброю у руки, бо скажені потвори почали біснуватися та знищувати її квітучі землі. Нава не вагаючись також озброїлася своїми словами та тим світлом, яке несла до людей.
- Ніколи ми не були в рабстві, ніколи не боялися своїх правителів, завжди були вільними! То й зараз не здамося! – дивлячись на чорну хмару, яка насувалася на її поле всіяне ромашками, волошками, маками, твердо вигукнула вона.
І темрява таки наступила, а усі, хто боронився та відбивав її опинилися у холодному мороці. Велика сталева родина об`єднала усіх у підземеллі, де опинилися ті, хто із вільним духом повстав проти поневолення… Серед сліз, болю, темряви, здавалося нема і не буде ніколи світла. Навіть небо засмутилося.
Але саме тут, серед руїн, якось усі почули дивний спів. Це співала світла й неймовірно красива, сильна пташка, що народилася в цих стінах, серед цих людей. Була це справжня жива Любов. Її спів зцілював, а своїми крильми вона огортала кожного воїна який страждав, дитину, що сумувала чи була голодною, лікаря, який рятував життя. Бо саме тут серед болю й боротьби була справжня домівка найвищої Любові.
Такі щирі відчуття додали вогню двом серцям, які вже давно були цілим світом один для одного. Однією з них була Нава… А іншим – мужній, статний та славний боєць.
Ніщо не могло перешкодити великій любові, яка захопила їх серця і одного дня хлопець одягнув дівчині обручки, які створив сам, і в той же час вони перетворилися на найдорожчі перстені, які їх поєднали. Ні морок навколо, ні небезпека не могли цьому перешкодити. Птах Любові засвітив світло в їх очах і переніс із закинутого підземелля у справжній рай, де були тільки вони удвох, серед радості, миру, світла. Навколо кружляли метелики, цвіли дивні квіти, звучала дивовижна мелодія. Це був їх світ.
- На цілу вічність ти - моє кохання! – сказала Нава…
- А ти назавжди у моєму серці! – промовив до неї чоловік.
- Обіцяй мені жити і вибратися звідси! – пригорнулася дівчина до рідного плеча.
- І ти обіцяй!
Назавжди разом в радості й у горі, в добрі й нужді, де б не були пообіцяли один одному молодята.
Та не довго тривав рай. Раптом світло освітило, засліпило і згасло. А там, де щойно стояла закохана пара залишилася стояти тільки Нава.
Невже померла Любов? Чи навпаки – вибралася з пекла, щоб осяяти увесь світ, піднялася вище, туди, звідки її джерело – де світло, сонце, радість і мир? Вона стала вічною… Між небом і землею, у серці, у пам`яті, легенді, у надії на звільнення від усіх пут, бо жодні пута ще не змогли і не зможуть вбити Любов.
Невтішною була Нава, ніяк не могла змиритися з розлукою, втратою, із тим, що його нема поруч, коли все тільки починалося. Та з часом відчула, що сама стала пташкою, бо дві долі зв’язані навічно і не важливо у яких світах, але захист є, не залишить ніколи! У своїй поезії злітала високо у небо і Птах Любові щоразу огортав її своїми крилами і вона відчувала міцні та затишні обійми коханого. Як і усі наші полеглі поруч із рідними, побратимами, коханими, оберігають, захищають, додають сили. Їх підтримка із небес – у сотні разів сильніша.
"Ми встигли одружитись. Встигли бути щасливі. Не встигли набутися разом. Я кохатиму тебе вічно, мій Герой..." - шепотіла дівчина.
«Навіки, кохана!» - чула у відповідь рідний голос.
Так і жила закохана Нава за двох, піднімаючись часом до небес силою своєї любові, щоб привітатися з коханим, бо таке почуття зникнути не може!
Чекаємо повернення додому!
Герої потрібні Україні живими!
