День читання книжок
Для шанувальників книжок велика кількість літер – не проблема, а навпаки – радість. З чим можна порівняти радість «читаючого», який тримає у руках нову книжку – неважливо, щойно придбану, чи взяту в бібліотеці, чи отриману на кілька днів від знайомого, аби просто почитати? Навіть важко сказати. Можливо, такі емоції відчувають шопоголіки, несучи у пакеті додому обновку і мріючи про момент, коли нарешті можна буде її одягнути, поміряти перед дзеркалом, покрасуватися у ній, вразити інших своїм зовнішнім виглядом.
Річ, яка до лиця, яку хочеться одягати знову і знову, аби подобатись собі та оточуючим, відчувати впевненість у власному зовнішньому вигляді то звичайно супер.
А книжка? Її також можна дати почитати, можна порекомендувати комусь до читання, можна переказати, а можна перечитувати щоразу, коли є відповідний настрій, коли хочеться почути певну пораду чи зробити якийсь життєвий висновок, або просто насолоджуватися – словом, думкою, перебігом сюжету чи розвитком подій, описаних автором.
День читання книг… Важко сказати чи це свято. Але привід для того, щоб читати – і справді вагомий. Хоча тим, хто любить читати, жодні приводи не потрібні. Вони просто це роблять – читають.
«Я швидше читатиму якийсь каталог чи розклад, аніж не читатиму нічого», – говорив письменник Сомерсет Моем. А Корнелія Функе у своїй «Чорнильній крові» писала: «Правда, дивно, що коли книжку прочитати кілька разів, вона стає набагато товщою? Наче при кожному читанні щось залишається між сторінок. Почуття, думки, звуки, запахи… І коли ти через багато років знову гортаєш книгу, то знаходиш там себе самого – дещо молодшого, трохи не такого, як зараз, немовби книга зберегла тебе між сторінок, як засушену квітку – замість знайомого і чужого»…
