УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ПРО СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Величезну кількість легенд припасли українці про доброго
Святого, який допомагає усім маленьким та сумним. Проте, як ми знаємо, щирість,
доброта та слухняність є запорукою зустрічі зі святим. Поки до свята залишилось
зовсім небагато - вам добірка українських легенд про Cвятого.
***
То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу
Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку
він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував
своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й
милосердя.
* * *
Жила одна бідна вдова з маленькими дітьми. Скрутно їм було,
голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися. А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою
лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже
тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.
Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки
пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.
* * *
Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно
ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а
мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів!
Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля.
Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!»
Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в
соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько
посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понад міру
щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією
історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого
Миколая.
***
Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним поспішають
янголи, які несуть дарунки для добрих, чемних дітей. Ходить святий Миколай по
всіх-усюдах, минає хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і
втішає бідних та нужденних. Так він зайшов до села, у якому під самим лісом стояла хата.
Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий, розхристаний, у подертій
одежині і вдивляється в небо, в ту молочну дорогу, що з небесних палат веде на
землю. Це малий Тарасик. Матері він не пам’ятав, торік помер тато,
лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та
гуси. Він не показував великого розуму – робив, що йому наказували робити, але
й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що
якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так
вдивляється в матір, наче щось просить.
Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не
знімає, лише розплющив очі та й дивиться.
– Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? – питає Миколай.
– Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом
прийшли із села.
Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:
– Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою,
одягом, чобітьми?
– Ні…
– Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
– Ні…
– А може, ти хочеш грошей багато?
– Теж ні.
– Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай,
що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.
На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:
– Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у
житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов
матері – це єдине, чим важко обдарувати сиротину. Але і з таким бажанням звертаються дітки до Миколая. За щиру
і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов’ю
батьківською.
